Вітання ліцею від вчителя математики - Лариси Панасюк-Охманюк

Куснищанський ліцей, зі святом!

Для мене ти рідний по-особливому. Спогади, спогади, спогади...

Будучи ще в дошкільному віці, я довго чекала, поки мої батьки, вчитель математики — Панасюк Петро Гнатович та вчитель української мови — Корінець Галина Миколаївна — повернуться з роботи додому. Старші брати вже завершили навчання. Дитячого садочка на той час ще не було. Я одягалась і своїми маленькими ніжками йшла в школу. Доводилось сидіти в учительській на гарному дивані й чекати закінчення робочого дня і навіть раніше стати читачем шкільної бібліотеки.

Цікавим було навчання в початкових класах. В школу йшла разом із батьками. Так як навчання було у три зміни, то додому приходила першою. Уроки вивчила, трохи відпочила. А ввечері з татом і мамою у гуртожиток, де вони працювали вихователями. Приміщення гуртожитку, де жили учні з сусідніх сіл Городно та Полапи, знаходилось по вулиці Дружби (хата Шлапи Ольги).

З великим задоволенням йшла ввечері в школу, коли тато брав на заняття фотогуртка, який він проводив протягом багатьох років роботи в школі. Його учнями були Зінчук Микола, фотокореспондент газети "Волинь" та Мучак Володимир, фотокореспондент газети "Наше життя". Найцікавішим був процес виготовлення фотографій. Здавалося дивним, як так на звичайному папері в темряві під дією хімічних речовин зʼявляється зображення.

Так як члени моєї сім’ї працювали в цьому закладі, то планування роботи, виготовлення стендів, стінгазет, написання віршів обговорювалося в домашній обстановці за спільним столом.

Тим самим потрохи само собою мені прищеплювали любов до майбутньої професії.

Доводилось залишатися з сусідами, коли вчительський хор, у складі якого були також мої мама і тато, їздив з виступом у Головне, Любомль, Ковель, Луцьк.

Звично вже стало, коли тебе почали вчити твої батьки: мама — українську мову, а тато — креслення. Тоді і вирішила, що буду вчителем математики.

Моя мама, Панасюк Галина Миколаївна, приїхала працювати в Куснищанську середню школу, тоді ще Головненського району, у 1952 році й 36 років вчила дітей доброму, вічному. Тато Панасюк Петро Гнатович, педагогічній діяльності віддав 42 роки. Отримав звання «Відмінник народної освіти».

Я — їх продовження. Коли направили мене після закінчення Луцького педагогічного інституту в Куснищанську середню школу на роботу вчителем математики, було якось не страшно. Але тут — коли тобі в перший день запропонували зустріч з одинадцятикласниками!

Навантажили: математика, інформатика, курс «Програмований калькулятор "ПКЛ"».

Зараз з приємністю згадую ці уроки, де сама молода, моїх учнів-колег — Ковальчук Любов Сергіївну, Загуру Оксану Євгенівну, Ткач Тетяну Володимирівну.

Коли одружилася — звільнилося приміщення школи. Сільська рада надала мені, як молодому спеціалісту, класну кімнату та земельну ділянку на території школи. Тут виросли мої діти. За всі ці роки я тут звикла. Неодноразово згадую про шкільні пригоди, коли занурююся в період дитинства чи й у професійну діяльність.

Здається, просто школа! А скільки вона побачила поколінь. Скільки людей завдяки клопіткій роботі працівників знайшло визначне місце в житті! Дуже важкі часи. Хочеться, щоб школа продовжувала працювати в такому ж ритмі на чолі зі старанним, відповідальним, серйозним керівником Хомічом В. В.

Живи, школо, довго! Плекай усе прекрасне для всіх поколінь. Адже тут виховуються майбутні будівники нашої держави.